|
СЕРГІЙ ГНАТЮК:'Головне завдання - розвивати великотоварне виробництво' (повна версія) 15–20 років тому поголів’я свиней в Україні було на рівні 19–20 млн голів, і основне стадо утримувалось на великотоварних підприємствах: спецгоспах, свинокомплексах, колгоспних свинофермах. На сьогодні кількість українських хрюшок не налічує й семи мільйонів, більшість із яких зосереджена в індивідуальних приватних господарствах. Збанкрутіння та розорення великотоварних виробників свинини за роки незалежності та домінування на ринку малих і середніх свинарів призвело до суттєвого падіння виробництва м’яса й постійного зростання цін на нього, особливо за останні два роки. Про шляхи виходу з нинішньої кризи та майбутнє свинарства в Україні ми вирішили довідатися в одного з “останніх могікан” великотоварного виробництва — генерального директора Української корпорації з виробництва м’яса на промисловій основі “Тваринпром” Сергія Гнатюка. ГНАТЮК СЕРГІЙ АНДРІЙОВИЧ — Сергію Андрійовичу, з якого часу почалася стагнація в галузі і яка ситуація на сьогодні? — На великих тваринницьких підприємствах, що входять до корпорації “Тваринпром”, спад виробництва розпочався в 1992–93 роках. Корпорацію було створено з великих комплексів та спецгоспів із виробництва свинини. Колись ми здійснювали кураторство також над комплексами, що виробляли яловичину, але нині вони майже всі припинили своє існування через відсутність коштів на комплектування та банківських кредитів. Зрештою ці комплекси просто “розбазарили”. І дуже прикро бачити, що зробили з тваринницьких господарств у деяких регіонах. Хоча свинокомплекси, які перебували в нашій системі, збереглися. Нині — це 38 великих підприємств. — Показовими в плані різкого зменшення поголів’я худоби в Україні є саме 2000 та 2003 роки... — Так. Особливо важким був 2003 рік, тому що врожай зерна зібрали дуже низький. Але ми вірили, що тваринництво в країні утримається, тому й великого спаду поголів’я в нашій системі не було. Ми сподівалися на новий урожай, на підвищення цін, і ми вижили. Що вплинуло на скорочення поголів’я? Був диспаритет цін — між продукцією, яка була потрібна для виробництва свинини, і вартістю цієї свинини. Дуже великим був диспаритет на паливо й корми... А почалася руйнація в галузі з того, що переробники хотіли гарно жити, виробники кормів — мати гарний прибуток, а ми страждали. Всі тисли на нас, і ми не мали прибутку. Нашу продукцію не хотіли брати, а якщо брали, то розраховувалися за неї із значним запізненням. Ми місяцями чекали тих розрахунків. — Сергію Андрійовичу, чи не було помилкою, плануючи забезпечення країни м’ясом, робити ставку на “малий” приватний сектор — фермерів та особисті підсобні господарства? — Є такі думки. Раніше, коли працювало великотоварне виробництво, і кожне село мало власні колгоспні свиноферми, легше було утримувати худобу й приватникові: було де взяти порося, дешеві корми. Тепер цього немає. І малому приватнику теж довелося скоротити поголів’я свиней. Сподіватися на те, що вони повністю забезпечать м’ясом державу... Думаю, цього не станеться. Давайте порахуємо: в селі живе близько 14–16 млн людей, а скільки тримає свиней — 4,5 млн?! Не виходить навіть по одній свині на людину. Одна на 3–4 мешканців! То невже вони забезпечать країну? Хоча, я вважаю, що ми не повинні відкидати особисті приватні та фермерські господарства. Потрібно їм надати можливість закуповувати поросят і корми, нехай вони розвиваються, забезпечують себе й своїх родичів, продають свіже м’ясо на ринку. Але для країни головне завдання — розвивати великотоварне виробництво. Як це робиться в світі. Потрібно об’єднуватися, укрупнюватися. Ще кілька років потішимося та й прийдемо до цього. — То що ж потрібно для того, щоб відновити на колишньому рівні товарне виробництво свинини? — З чого почалося відродження підприємств корпорації? Ми поставили питання з Міністерством агрополітики про підтримку товаровиробника в 2003 році. І з червня місяця того року пішла підтримка: доплата за реалізованих на переробку свиней. Великотоварний виробник відчув цю дотацію, ці 85 копійок за кілограм живої маси (з 9 квітня 2005 року — 1 грн/кг. — Ред.), якщо він здав 10 тис. т м’яса на переробку. А якщо мале підприємство або дядько здають по 10, 20 чи 30 свиней, хіба вони відчують цю допомогу. І ми працювали зі своїми господарствами, пояснювали, доводили — саме тому вони не зменшили поголів’я, а, навпаки, збільшили виробництво. Ця підтримка нині дуже потрібна, і відчутна вона саме для великого товаровиробника. — То які складові конкретного плану дій, аби ми ще три-чотири роки не сіпалися в різні боки, а розвивали великотоварне виробництво? — План дій один: має бути ціна на свинину! Півтора року тому закупівельна ціна на свинину була 3,5 грн/кг. Сьогодні — 11. Це добра ціна, хоча хтось просить більшу, але ми проти високих закупівельних цін. Та загалом у країні немає стабільної ціни, ніхто не впевнений, що вона знову не впаде до мінімуму. Нині робиться все для того, щоб ціна знову впала, бо завезуть імпортне м’ясо, і ніхто не знає, якою в нас буде ціна. Ми знову можемо опуститися до найнижчого рівня. — Але ж ціноутворення — то прерогатива ринку, ринкових відносин? — Ринок теж потрібно регулювати. Сьогодні за певної нестачі м’яса зчинився такий ажіотаж, і дехто зажадав дуже високої ціни: по 14 грн/кг у живій масі. Ми проти цього. Ми збираємось, проводимо наради зі своїми керівниками і говоримо: люди, схаменіться, бо держава не може спокійно дивитися на це, і якщо ми будемо й далі підвищувати ціни, буде вживати якихось заходів, наприклад, м’ясо почнуть імпортувати. А дороге — воно нікому не буде потрібне. Тож 11 грн/кг — це дуже прийнятна ціна. — А для представників малого бізнесу? — І їх влаштує. Якщо взяти живу свиню за ціною 11 грн/кг, то при виході м’яса (а це близько 65% живої маси) воно коштуватиме приблизно 17-18 грн/кг. Тобто ціна не та, що ми бачимо на базарах у перекупників, які творять сьогодні й ціну і цей ажіотаж. Тільки вони. Тому що людина, яка вирощує свиней, не може потрапити на базар. Її туди не пускають саме ці перекупники. Ми це на собі відчули, коли реалізовували свою продукцію під час проведення різних ярмарок та продовольчих базарів. — Досить дивно, коли в усіх бідах звинувачують невелику групу торговців, хоча м’ясо та м’ясопродукти дорожчали впродовж кількох місяців, і не тільки на ринках, а й у магазинах в усіх регіонах країни? — За ціну треба спитати з усіх: і з товаровиробника, і з переробника, і з продавців. Ми готові сьогодні зібратися й домовитися з ким потрібно про зменшення ціни. Але й торгівля, й переробка мають також знизити ціни. Хоча сьогодні насамперед потрібно наситити ринок. — То що ж, імпорт нас врятує? — Наразі імпорт потрібний, бо ми самі себе не забезпечуємо м’ясом. Але він має бути таким, щоб не знищив вітчизняного товаровиробника. Тобто ціна імпортного й нашого м’яса повинна бути однаковою. Поки що ведуться переговори в Кабінеті Міністрів. Планується ввозити продукцію, сплачуючи ввізне мито та ПДВ. Ввізне мито — 600 євро/т, але ми думаємо, що такий рівень є низьким, і м’ясо по імпорту буде дешевше за вітчизняне. Потрібний вищий тариф. — Кажуть, що до нас повезуть всілякий непотріб... — Ні. Ми були на зустрічі у Юлії Тимошенко, де порушували питання якості, щоб обрізків і низькоякісного м’яса не завозили, а закуповували туші, напівтуші та четвертини. Сподіваюсь, що так воно й буде. — В останні роки, як ніколи, великотоварне виробництво піднімається. Якщо раніше виробництво свинини було малопривабливим, на відміну, скажімо, від птахівництва, то сьогодні нами вже цікавляться інвестори. Приходять інвестори, комплекси піднімаються. Наприклад у с. Калита Броварського району поголів’я на 108-тисячному комплексі зменшилося до 500 голів!!! Сьогодні там маємо вже 86 тис. Відновили роботу! Так само відроджується виробництво на свинокомплексах у Херсонській, Івано-Франківській, Вінницькій областях. Є інтерес інвесторів, який треба підтримати. Нам потрібні довгострокові кредити, щоб реконструювати та модернізувати ці комплекси, аби свинина була дешевшою. І це не повинно бути сьогоднішньою потребою — саме така ціна необхідна нині на свинину. Ціну треба готувати, до цього потрібно йти роками. Мабуть, держава повинна дбати про накопичення свинини, допомагати нам брати кредити для закупівлі зерна під час збору врожаю, щоб ми могли дешевше його купувати і, відповідно, випускати дешевшу продукцію. Надавати довгострокові кредити під реконструкцію, щоб була дешевша свинина... В Україні дуже мало виробляють свинини. Наприклад, Данія, з населенням у п’ять мільйонів, щороку забиває 22 млн свиней. І Данія приходить на наш ринок як інвестор. Вони взяли 54-тисячний комплекс в Івано-Франківській області, реконструюють його і вже найближчим часом завезуть своїх свиней та й почнуть у нас працювати. Цікавляться виробництвом свинини в Україні й голландці. — То, може, з допомогою інвестора не тільки забезпечимо себе м’ясом, а й збільшимо його експорт, наприклад, до Росії, куди традиційно постачаємо продукцію? — Не можу сказати, які обсяги ми нині експортуємо до Росії, але російські переробні підприємства дуже просять українського м’яса. Ми кілька разів зустрічалися з ними, та поки що не можемо домовитися про ціни. Проте інтерес великий, адже наша продукція, зокрема свинина, дуже якісна для переробників. Тобто є великий потенціал галузі, є куди розвиватися. |
|
Закрити |